Скульптура Володимира Цісарика

Богдан Шумилович, історик мистецтва

Володимир Цісарик – молодий львівський художник, проте вже немало досягнув: його роботи відзначаються особливим почерком і легко упізнаються, хоча й створені у здавалось би звичній і традиційній реалістичній манері. Пам’ятники, портрети, паркові композиції, меморіальні таблиці, дрібні пластичні твори – це далеко не повний жанровий арсенал молодого скульптора. Перші свої твори на розсуд критики Володимир представив ще будучи студентом Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша, а після отримання диплому магістра Львівської Національної академії мистецтв він залишився тут на викладацькій посаді на кафедрі монументально-декоративної скульптури.

Через пластику людського тіла cкульптор передає цілу гаму переживань людини і саме тому його творчість можна розглядати як приклад гуманного, себто людяного сприйняття реальності. Його герої – це позитивні, добрі і ненав’язливо самозаглиблені персонажі – певно як і сам автор. Загалом Цісарик не симпатизує візуальній схематичності концептуального мистецтва, і як більшість представників львівської школи схильний до майже домашньої камерності своїх творів, поруч з якими легко і приємно бути і жити. Часто скульптурні образи Цісарика – це своєрідні автопортрети і риси цих образів так само легко запам’ятовуються як образи відомих майстрів минулого. Скульптури Володимира Цісарика характеризуються емоційною силою в поєднанні з ліричністю, камерністю поруч із монументальністю, стриманістю та внутрішнім пошуком на тлі прихованої експресії, а головне – спостережливістю за світом. Мотив людського тіла – це характерна тема його мистецтва, означена пошуком чуттєвої та формальної гармонії. Наслідуючи класиків скульптури, Володимир шукає одухотвореність в мистецьких образах, перетворює мертве у живе. Для кожного свого героя/героїні він обирає такий психологічний стан, який передає його характер, спрямованість, значення. Таке вміння є все більше рідкістю у наші дні.

З 2007 по 2009 роки твори Володимира з’являються у громадському просторі Львова. Скульптури останніх років характерні виразністю емотивних характеристик, а також культурою і багатством реалістичної пластики. Вони показують що Володимир не цурається філософського осмислення запропонованих йому тем. Образи Захера-Мазоха чи от Ігнасія Лукасевича або Пабло Пікассо вирізняє зовнішня стриманість, за якою, однак вгадується висока внутрішня напруга, складність і драматизм людини. Цісарик вміє творити живу скульптуру, він оселяє у створених образах багатозначності і, зрештою, втілює те, що нас найбільше хвилює – саму людину. Фактично, через пластику людського тіла він вибудовує галерею людських емоцій, апелює до світу щирих переживань та почуттів. Його скульптури розвиваються у часі, спонукають до активного мислення.

Отож делікатність, витонченість, поетичність і пластичність – риси творчого світогляду Володимира Цісарика, без яких не було б його скульптур. Це світ міцного чоловічого тіла та красивої жінки, таємничо-хвилююче поєднання поетики матеріального втілення і духовності. Це образність, що відкриває нам очі на самих себе і тих, хто поруч, змушує сприймати світ і життя з позицій естетики та чистоти людських взаємин. Видається, Володимир на правильному шляху…